Європа є одним з найбільших супутників Юпітера та одним з найцікавіших об'єктів для астробіологів. Під її крижаною корою товщиною від 80 до 170 кілометрів знаходиться водний океан, який не замерзає завдяки впливу на надра Європи приливних сил з боку Юпітера і породжує водяні гейзери, що б'ють з поверхні супутника. На дні океану може відбуватися гідротермальна активність, а сам він може бути придатний для існування життя.

Цікаво Чому Сатурн має такий нахил осі обертання: відповідь вчених

У Європи є й розріджена газова оболонка, яка, як вважають вчені, постійно поповнюється шляхом ерозії водяного льоду, завдяки чому складається, в основному, з води та молекулярного кисню. Вперше її наявність підтвердив в кінці минулого століття космічний телескоп "Габбл", коли вів спостереження в ультрафіолетовому діапазоні.

Відкриття водяної пари на Європі

Група планетологів на чолі з Лоренцо Ротом з Королівського технологічного інституту у Стокгольмі опублікувала результати аналізу даних спостережень за Європою за допомогою спектрографа STIS космічного телескопа "Габбл", проведені у 1999, 2012 2014 і 2015 роках. Метою роботи було отримання обмежень на вміст води й атомарного кисню в атмосфері Європи, вчені використовували методику, яка раніше застосовували для пошуку водяної пари в атмосфері іншого супутника Юпітера – Ганімеда.

Вчені визначили, що вміст води стосовно молекулярного кисню, отриманий для зворотної півкулі Європи (Європа, як і Місяць, завжди повернена до своєї планети лише однією стороною), дорівнює 12-22, аналогічним значенням, знайденим для зворотної півкулі Ганімеда, однак на передній півкулі Європи немає жодних вказівок на присутність водяної пари.

Де взялася водяна пара не Європі

Постійними джерелами водяної пари можуть бути сублімація або розпорошення зарядженими частинками крижаної поверхні супутника, що може створювати відмінності між півкулями. У випадку зворотної півкулі на збільшене виділення водяної пари може впливати нижче альбедо поверхні, а також те, що згідно з моделюванням туди може потрапляти велика частина плазми з навколишнього середовища.

Альбедо

Фізична величина, що описує здатність поверхні чи космічного тіла відбивати та розсіювати випромінення (світло). Це відношення потоку відбитого (розсіяного) поверхнею у всіх напрямках випромінення до потоку випромінення, що надходить.